розділ перший

1. n

1) одиниця; число один

2) номер перший; номер один

3) один, одинак

4) один рік

5) година

2. adj

1) один

2) єдиний

3) цілий, єдиний, нерозлучний

4) той самий, цей же

5) однаковий, незмінний

6) якийсь

3. num

1) один

2) номер один, перший

4. pron indef.

1) хтось, якийсь

2) у неозначених особових реченнях

3) для уникнення повторення

4) у поєднанні з присвійними займенниками та прикметниками

5) цей, той самий

* * *

1) ( число) один; одиниця (цифра; figure of one); (of) один з (якої-небудь кількості, числа); раз ( при лічбі); один, одинак; ( один) рік ( про вік); година

2) фiлoc. ідея, сутність ( у Платона)

3) (a, the one) людина, примітна у якому-небудь відношенні; герой; майстер

1) один

2) єдиний

3) єдиний; однаковий; predic цілий, єдиний, нерозлучний

4) той самий, цей же; predic однаковий, незмінний

5) якийсь, невизначений; якийсь, такий собі ( перед власними іменами)

1) [wan]тк. sing у неозначено-особових реченнях

2) щоб уникнути повторення

3) цей, той ( самий)

4) один, цей разом

1. n

1) свинець

2) графіт; олівцевий грифель

3) грузило; висок

4) мор. лот

5) кулі

6) друк. гарт, свинець

7) друк. шпони

8) pl свинцеві листи (для даху)

9) плоский дах; вкритий свинцем дах

10) казан, казанок (із свинцю)

11) пломба

2. v

1) тех. освинцьовувати; покривати свинцем

2) друк. розділяти шпонами; набирати на шпони

1) керівництво; ініціатива

2) приклад

3) вказівка, директива

4) ключ (до рішення); натяк

5) амер. розгорнутий підзаголовок, анотація (перед статтею)

6) амер. вступна частина

7) першість, перше місце

8) театр. головна роль

9) виконавець (виконавиця) головної ролі

10) перший хід (у грі)

11) карта, масть (з якої починають)

12) повід, поводок; налигач, припона

13) розм. доріжка, стежка; алея

14) штучне русло

15) розводдя (серед крижин); прохід

16) ел. підвідний провід

17) pl електропроводка

18) трубопровід; канал

19) тех. виток (спіралі тощо); хід (поршня)

20) тех. центрувальна фаска

21) військ. випередження

22) геол. жила

23) золотоносний пісок

24) тех. стріла, укосина

v (past і p.p. led)

1) вести; показувати шлях

2) керувати, управляти, командувати; очолювати

3) переконати, схилити (до чогось); примусити, вплинути

4) займати перше місце; бути попереду; іти першим; випереджати (у змаганні); перевершувати; лідирувати

5) спорт. набрати (мати) більше очок

6) вести (якийсь спосіб життя)

7) вести, приводити (кудись)

8) вести, бути каналом (проводом)

9) призводити (до чогось); спричинювати (щось); мати в результаті

10) юр. ставити навідні запитання

11) карт. ходити

12) тех. випереджати

13) юр. свідчити; наводити (докази)

14) спорт. спрямовувати удар (у боксі)

15) мисл. цілитися у птаха, який летить

* * *

1) xiм. свинець

2) грузило, висок; мop. лот

3) cл. куля, кулі

4) pl свинцеві смуги для покриття даху; покритий свинцем дах; плоский дах

5) графіт; олівцевий грифель

6) пoлiгp. свинець, гарт ( hard lead)

7) pl; пoлiгp. шпони

8) дiaл. казанок, казан ( зі свинцю)

1) тex. покривати свинцем

2) пoлiгp. розділяти шпонами, прокладати шпони; набирати на шпони

1) керівництво, управління; ініціатива; приклад; вказівка, директива; ключ ( до розв'язання чого-небудь); натяк; розгорнутий підзаголовок, анотація ( перед статтею); вступна частина; перше речення або перший абзац; передовиця

2) першість, перше місце

3) повідець, поводок; прив'язь

4) миcт.,; кiнo головна роль; виконавець або виконавиця головної ролі

5) кapт. хід; перший хід; карта, масть ( з якої починають)

6) доріжка, стежка

7) eл. підвідний провід; pl ошиновка, електропроводка; трубопровід; канал

8) тex. крок або хід ( гвинта або черв'яка)

9) тex. відвідний блок

10) cпopт. удар

11) тex. центрувальна фаска

12) тex. випередження, попередження ( впуску пари)

13) вiйcьк. попередження, приведення вогню ( по рухомій цілі)

14) гeoл. жила, жильне родовище

15) гeoл. золотоносний пісок

16) тex. стріла; укосина

1) вести; показувати дорогу

2) керувати, очолювати; управляти; командувати армією; стояти на чолі, бути лідером

3) посідати перше місце; бути попереду; cпopт. іти першим ( у змаганні); вести ( забіг), лідирувати; cпopт. вести по очкам; мати, набрати більше очок; перевершувати

4) вести ( який-небудь спосіб життя)

5) вести, приводити; ( out of) виходити, сполучатися ( про кімнату); примикати

6) вести, служити проводом або каналом; призводити ( до чого-небудь); викликати, спричиняти ( що-небудь); бути причиною ( чого-небудь), бути результатом

7) переконати, схилити ( до чого-небудь); змусити, вплинути; ( into) втягувати ( у що-небудь)

8) юp. задавати навідні запитання ( свідкові)

9) кapт. ходити

10) тex. випереджати

11) вiйcьк. попереджати

12) дiaл.; юp. свідчити; наводити ( докази)

13) направляти, спрямовувати

Маркс, Карл (1818, Трир - 1883) - нім. мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Навчався у Трирській гімназії (1830 - 1835), на юридичному ф-ті Боннського (1835 - 1836) і Берлінського (1836 - 1841) ун-тів. У 1839 - 1841 рр. працював над дис. "Відмінність між натурфілософією Демокрита і натурфілософією Епікура", отримав ступінь докт. філософії. Вчення М. складається з трьох частин: філософії, політекономії, теорії соціалізму. Загальний зв'язок їх наступний. На противагу Гегелю, М. розробив власний метод - матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення - матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип - вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин. На відміну від попередніх епох, коли домінували сільське господарство, ремісництво, торгівля їх продуктами, за часів М. на перший план вийшла промисловість, а головними діячами історії стали капіталісти і робітничий клас. їх взаємини М. розкрив у теорії відчуження, згідно з якою капітал складається з праці, котра не оплачується, відчужується завдяки тому, що капіталісти володіють засобами виробництва, а пролетаріат їх позбавлений. На цій підставі між ними точиться класова боротьба, кінцева мета якої, за М., - знищення приватної власності, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового, соціалістичного ладу В. цій боротьбі М. став на бік робітничого класу і заснував т. зв. науковий соціалізм. Попередні його варіанти мали утопічний характер, але упродовж всієї історії підлеглі - раби, кріпосні селяни, ремісники - боролися за більш справедливий лад. Тому тут існувала дійсна проблема, котру М. намагався розв'язати за допомогою "експропріації експропріаторів", а його опоненти - за допомогою реформ. В еволюції поглядів М. на різних стадіях домінуючими були різні частини його вчення. Спочатку такою стала філософія. Можна виділити три етапи розвитку його поглядів на неї: 1) власне антропологічний - сюди відносяться "Економічно-філософські рукописи 1844 року". Саме з приводу них "ранньому М." з боку ортодоксів робився закид в т. зв. антропологізмі, коли він знаходився під впливом Фоєрбаха і аналізував людину абстрактно. 2) Етап "філософії життя", наявний в "Німецькій ідеології" (1845 - 1846), особливо в першому її розділі, де основне поняття - "життя" та цілий спектр похідних, добре структурованих термінів: живі людські тіла як передумова історії; дійсні індивіди, їх діяльність і матеріальні умови життя; виробництво матеріального життя як перший історичний акт; виробництво життєвих засобів і самого життя людей; життєдіяльність як вираз єдності праці та існування індивідів; спосіб життя як синтез усіх зазначених моментів; критика ідеалізму за зведення живих реальних індивідів до самосвідомості. Це один з перших варіантів "філософії життя", а М. - один із засновників даної філософської течії. 3) Автентичним вченням М. стало матеріалістичне розуміння історії, перший виклад якого подано в "Німецькій ідеології", а класичне формулювання - в передмові до кн. "До критики політичної економії" (1859). Завдяки прагненням подати М. у "чистому" вигляді і максимальній незалежності від будь-яких впливів попередні форми його філософування було відсунуто в тінь і проголошено "недоліками". В загальній духовній еволюції М. антропологія і філософія життя стали нетривалими епізодами. Але їх цінність неминуща, бо людина - істота не тільки духовна, а й матеріальна, немислима без матеріального життя, і ніхто його так не відчув і не висунув на перший план, як М. Йому була притаманна особлива інтуїція, загострене бачення реального життя. Далі М. перейшов до спеціально-політекономічних досліджень, у яких живі люди перетворилися на соціальні маски чи ролі - капіталіст, робітник тощо. В "Капіталі" про особу йдеться лише остільки, оскільки вона є уособленням економічних категорій, носієм певних класових інтересів. Апогеєм економічних пошуків М. стала публікація першого тому "Капітала" (1867), а підсумком його - розкриття "історичної тенденції капіталістичного накопичення"; суть її в революційному переході від буржуазних до соціалістичних відносин. Соціалізм був висновком з економічного аналізу. Розробивши його в загальних рисах, М. доклав чимало зусиль до практичної реалізації свого соціального ідеалу: був засновником і керівником І Інтернаціоналу, підтримував Паризьку Комуну (1872) і т. ін. Особистою його метою була очікувана ним пролетарська революція, в якій він мріяв стати "Диктатором" (так називали його в колі друзів). Ця мрія не здійснилася. Натомість протягом XIX ст. в Зх Є. вропі позначилася інша тенденція - перехід від революцій до реформ як головних засобів суспільних перетворень. Теоретично вона була розроблена т. зв. реформістами - Бернштейном, Каутським та ін. Значною мірою до неї в 90-ті рр. наблизився Енгельс. Цим окреслюються історичні межі Марксового соціалізму Ф. ілософські його погляди виходять за ці межі, мають самостійне значення.

[br]

Осн. тв.: "Святе сімейство", у співавт. (1845); "Німецька ідеологія" (1845 - 1846); "Злиденність філософії"; "Комуністичний маніфест", у співавт. (1848); "Капітал". У 3 т. (1867, 1885, 1895).

1) xiм. свинець

2) грузило, висок; мop. лот

3) cл. куля, кулі

4) pl свинцеві смуги для покриття даху; покритий свинцем дах; плоский дах

5) графіт; олівцевий грифель

6) пoлiгp. свинець, гарт ( hard lead)

7) pl; пoлiгp. шпони

8) дiaл. казанок, казан ( зі свинцю)

1) тex. покривати свинцем

2) пoлiгp. розділяти шпонами, прокладати шпони; набирати на шпони

1) керівництво, управління; ініціатива; приклад; вказівка, директива; ключ ( до розв'язання чого-небудь); натяк; розгорнутий підзаголовок, анотація ( перед статтею); вступна частина; перше речення або перший абзац; передовиця

2) першість, перше місце

3) повідець, поводок; прив'язь

4) миcт.,; кiнo головна роль; виконавець або виконавиця головної ролі

5) кapт. хід; перший хід; карта, масть ( з якої починають)

6) доріжка, стежка

7) eл. підвідний провід; pl ошиновка, електропроводка; трубопровід; канал

8) тex. крок або хід ( гвинта або черв'яка)

9) тex. відвідний блок

10) cпopт. удар

11) тex. центрувальна фаска

12) тex. випередження, попередження ( впуску пари)

13) вiйcьк. попередження, приведення вогню ( по рухомій цілі)

14) гeoл. жила, жильне родовище

15) гeoл. золотоносний пісок

16) тex. стріла; укосина

1) вести; показувати дорогу

2) керувати, очолювати; управляти; командувати армією; стояти на чолі, бути лідером

3) посідати перше місце; бути попереду; cпopт. іти першим ( у змаганні); вести ( забіг), лідирувати; cпopт. вести по очкам; мати, набрати більше очок; перевершувати

4) вести ( який-небудь спосіб життя)

5) вести, приводити; ( out of) виходити, сполучатися ( про кімнату); примикати

6) вести, служити проводом або каналом; призводити ( до чого-небудь); викликати, спричиняти ( що-небудь); бути причиною ( чого-небудь), бути результатом

7) переконати, схилити ( до чого-небудь); змусити, вплинути; ( into) втягувати ( у що-небудь)

8) юp. задавати навідні запитання ( свідкові)

9) кapт. ходити

10) тex. випереджати

11) вiйcьк. попереджати

12) дiaл.; юp. свідчити; наводити ( докази)

13) направляти, спрямовувати

голова, глава, а теснее -

1) господар (р. -ря), хазяїн;

2) см. Главарь;

3) (на церкви) верх, (купол) баня, (макушка) маківка;

4) (в книге) розділ, (торж.) голова. [Том перший, розділ третій]. Во главе - на чолі. [На чолі війська]. Быть во главе - вести перед, стояти на чолі.

* * *

1) ( голова) голова́; глава́

2) ( главное лицо) голова́, глава́; ( предводитель) проводи́р, -я; ( хозяин) госпо́дар, -я, хазя́їн

3) ( купол церкви) ба́ня, верх, -у

4) (вершина горы, дерева) верши́на, верх, верхі́в'я, верхови́на, шпиль, -ля

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - зміна станів суспільства в загальних структурах темпоральності (тобто порядку подій перетворення минулого у прийдешнє), що характеризується зрушеннями в долі, способі життя народів, їх діяльності і цінностях у площині збагачення загальнолюдського досвіду. В.і. розкриває єдність певних чинників життєдіяльності її суб'єктів (народів, соціально-політичних спільностей та особистостей) через багатоманітність форм, шляхів і варіантів здійснення людської присутності у світі. Такі чинники В. і. виступають у вигляді універсальних структур економічного розвитку (ринкової самоорганізації, грошового обміну, вироблення додаткової вартості, відношень власності тощо); виробничого процесу (росту продуктивних сил суспільства, організації виробничих відносин, розділу форм праці та її усуспільнення, оречевлення робочої сили тощо); політичної активності (механізмів влади, форм демократії чи деспотії, основ державно-правового будівництва); культурної творчості (загальних архетипів, категорій діяльності, її символічного морфогенезу й інформаційної результативності); пізнавальної діяльності (парадигм та форм наукової картини світу, підстав науково-технічного прогресу, форм становлення базису безумовності в осягненні істини тощо); смисложиттєвого затвердження буття (трансценденції абсолюту, моральних імперативів, істини - добра - краси, кохання, зв'язку поколінь, екологічних принципів олюднення довкілля). Ці універсальні структури виникають не водночас, а розгортаються у часі, детермінуючи певні епохи В. і. На її перших фазах першорядне значення мають географічне середовище та ріст народонаселення; потім (з неолітичною революцією) зростає значення аграрного виробництва, а згодом і чинники ранніх цивілізацій, що пов'язані з державою та міжнародними відносинами. В епоху "вісьового часу" (III - VIII ст. до н. е.) дедалі більшого значення (поряд із попередніми структурами) набувають духовні стимули історичного процесу. З формуванням індустріального суспільства вирішального значення набувають усі форми економічної стимуляції. В XX ст. на хвилі науково-технічної революції та зародження постіндустріального суспільства духовне виробництво починає конкурувати з матеріально-виробничою діяльністю, відбувається інформатизація усієї техносфери людства. Вже з появою перших універсальних структур історичного розвитку виникають потенції та тенденції формоутворення В. і., яка актуально самоздійснюється з виникненням планетарного простору взаємовідносин народів на початку індустріальної доби. Розгортання історичних підстав єдності В. і. дозволяє ставити питання про її стадії, тобто типологічні риси певних епох, які визначають історичний поступ. Ці типологічні стадії Маркс характеризував як суспільно-економічні формації, що пов'язані з різними рівнями розвитку продуктивних сил та відповідних відносин власності. В узагальненому вигляді Маркс поділяє формації на докапіталістичні та власне капіталістичну, яку - шляхом революційного стрибка із "царства необхідності" у "царство свободи" - повинно замінити комуністичне майбутнє усього людства. Для В. і. характерною є також фундаментальна культурна диференціація людства, яка втілюється у т. зв. локальних цивілізаціях, котрі поєднують як діахронні, так і синхронні аспекти історичного процесу. І хоч локальні цивілізації (напр., антична чи буддійська в її індійському та далекосхідному варіантах) мають не стадіальні, а культурні відмінності, цивілізаційний підхід до В. і. не заперечує рівнів розвитку соціальності. Вони позначаються первісним суспільством, що змінюється епохою ранніх цивілізацій із наступним переходом до традиційних суспільств. Після них виникає індустріальне суспільство, яке у XX ст. трансформується у постіндустріальне. Ці суспільні перетворення визначають історичний поступ. Але внаслідок нерівномірності історичного процесу суспільства (у вигляді реліктів, муміфікованих форм соціальності, укладів чи нереалізованих можливостей) продовжують співіснувати з прогресивними тенденціями трансформації соціальних відносин на індустріальній та постіндустріальній основах. Процеси глобалізації, які розкривають планетарний масштаб В. і., виступають також як парадигмація (набуття зразковості західноатлантичної цивілізації) і тому породжують фундаментальні соціальні та національні суперечності. В. і. розгортається через суперечності, конфлікти, революції, війни, навіть катастрофи і має багатовекторне здійснення. Розрізняються, напр., східний та західний шляхи розвитку соціальності. Перший характеризує поєднання влади і власності, а другий - їх розділення в напрямі затвердження приватної ініціативи та економічної свободи. З певною мірою умовності розрізняється також індустріальна Північ та світовий Південь. За таким розрізненням криються колізії В. і. Сучасний світовий процес характеризується прискоренням історичного розвитку, що породжує парадокси "футурошоку", спричиненого неузгодженістю швидких змін з адаптацією людей до майбутнього, що насувається надто швидко. Постає питання про ліміти розвитку згідно з лінійним зростанням виробництва матеріальних благ, котре викликає екологічні потрясіння та потребує посилення "вертикалі" ціннісного, духовного наповнення. Доконечним є також персоналістський аспект, який характеризується розвитком людських сутнісних сил - від первісного родового існування до можливостей індивідуального господарювання (з появою залізних знарядь праці) і далі - до соціокультурного розкриття особистості в її національній ідентифікації та гуманістичної цінності. В. і. формує багатоманітність біографій людей та розширює спектр рольових структур їх діяльності.

ДУША (лат. anima—душа) - поняття, що виражає індивідуальну своєрідність внутрішнього світу людини, здатність до переживання, співпереживання або відчуження. У більшості філософських та релігійних систем Д. протиставляється як тілу, так і духу. Якщо дух розглядається як джерело креативних та раціонально-пізнавальних можливостей людини, рух до трансцендентного, то Д. - джерело морально-комунікативних можливостей, спрямованість до іманентного, ближнього. У багатьох філософських культурах Д. виражається символом "Серце"; особливо яскраво ця тенденція виражена в укр. традиції філософії серця. Перші уявлення про Д. формуються у межах анімістичного світогляду, осердям якого є ідея про одушевленість усіх явищ світу. На цій основі розвивається вчення про метемпсихоз, згідно з яким, Д. після смерті може переселятися в нові тіла, причому як в людські, так і в тіла інших живих істот. В найбільш розгорнутій формі ідея метемпсихозу властива культурі індуїзму, проте має своїх прибічників і в Античності (Піфагор, Платон, Вергілій, неоплатоніки). Рання антична натурфілософія виходить з ідеї тотальної одушевленості Космосу, ототожнюючи живе та суще (гілозоїзм). Для Аристотеля Д. - активне начало живої істоти, її внутрішня оформленість. У християнській культурі Середньовіччя та Відродження Д. - опосередкування між тілом та духом. З іншого боку, Д. надається надзвичайно важливе значення у спасінні людини. Спокушаючи людину, диявол завжди пропонує обміняти на земні блага саме Д. У філософії Нового Часу екзистенційна тріада "тіло - Д. - дух" замінюється гносеологічною парою "матеріальне - ідеальне". Різниця духу та Д. розчиняється в ідеальному як не-матеріальному. В нім. класичній філософії, яка поставила на перший план проблему суб'єкта пізнання, можна побачити обидві ці тенденції. Гегель, міркуючи про безсмертя людини як безсмертя Д., використовує поняття і Д., і духа З. іншого боку, в "Науці логіки" зустрічаємо досить чітке розділення Д. та духа в традиціях християнської антропології; Д. трактується як щось середнє між тілесністю та духом. Така суперечлива позиція пов'язана з тим, що Гегель ототожнює Д. з суб'єктивним духом - рівнем розвитку духа, який замкнений у межах індивідуальності. Бердяєв розділяє поняття "Д." та "дух", показуючи укоріненість Д. в емпіричному світі і зазначаючи, що реальність Д. є реальністю природного порядку. Екзистенціалізм практично відмовляється від використання поняття "Д.", замінюючи його на поняття "екзистенція". Причина цього полягає, напевно, у загносеологізованості категорій і Д., і духа попередніми філософськими традиціями. У психологічному знанні XX ст. виникає тенденція заміни поняття "Д." поняттям "психіка". Водночас в гуманістично та персоналістично орієнтованій психології поняття "Д." зберігається. Більше того, робиться спроба прояснити унікальний сенс Д. В цьому плані показовими є роботи Фромма. Примат "Серця" в класичній укр. філософській традиції, її кордоцентризм означає освоєння передусім душевного виміру людського буття. У сучасній укр. філософії поняття "Д." знаходить свій розвиток у понятті "душевність", яке трактується як здатність до комунікативної відкритості, толерантності, конкретно вираженої любові та співчуття.

(Stk; stk)

1. прс, роз. запас; товарно-матеріальний запас; асортимент товарів; 2. n бірж, амер., канад. акція; акціонерний капітал; англ. цінні папери; a акціонерний; 3. склад

1. кількість товарів (goods), матеріалів, що знаходяться на промислових, роздрібних (retail) та ін. підприємствах для використання у процесі виробництва, для продажу (sales) і т. п.; 2. вид цінного папера (securities), що становить капітал (capital⁵) підприємства (entity) та підтверджує право власності (ownership) і який можна розділити на частини; ♦ акції дають право на участь у розподілі прибутку (profit), право голосу та ін. права, що пов'язані з двома категоріями акцій: звичайними (common stock) і привілейованими (preferred stock); 3. місце зберігання готових виробів чи напівфабрикатів

═════════■═════════

accounting stock облікований запас; accumulated stock нагромаджений запас; active stock 1. активний запас 2. акції, щодо яких публікуються щоденні котировки; adjustable-rate preferred (A. R. P.) stock привілейовані акції зі ставкою відсотка, яка може коригуватися; assessable stock акція, за якою можна вимагати додаткового платежу; assessable capital stock не повністю оплачені акції; available stock наявний запас; bank stock акціонерний капітал банку • власний капітал банку; barometer stock акції провідних компаній, ціни на які відбивають стан кон'юнктури ринку; basic stock основний запас • нормальний запас; bearer stock пред'явницька акція • акція на подавця; below par stock акції, які випущені із знижкою з номіналу; blue chip stock акції, які дають високі дивіденди; bonus stock безплатні акції • засновницькі акції; buffer stock резервний запас; callable preferred stock привілейовані акції, які можуть бути пред'явлені до погашення; calling-out stock розмір затребуваного запасу; capital stock акціонерний капітал • основний капітал; carry-over stock перехідні запаси; certified stock перевірений запас • гарантований запас; classified stock акції з різним статусом; closing stock кінцевий запас • запас в кінці звітного періоду; commodity stock товарний запас; common stock; consignment stock консигнаційний склад • партія товарів • вантаж; consumable stock споживчий запас; convertible stock оборотні акції; corporation stock акціонерний капітал корпорації • акції, випущені корпораціями; credit stock товар, який продається в кредит; cumulative stock кумулятивні акції • сумарний обсяг запасів; cumulative preferred stock кумулятивні привілейовані акції; curb stock акції, які котируються на неофіційній біржі; cushion stock резервний запас; dead stock 1. запас, що не використовується • затоварювання • невитрачений запас 2. неходові акції; decoupling stock міжопераційний запас • резервний запас; deferred stock акції з відстроченим дивідендом • акції з відкладеним (до певного терміну) дивідендом; distributing stock збутова база • товарний склад; equity stock звичайні акції; excess stock надлишковий запас; extra stock додатковий запас; factory stock фабричний (заводський) запас; final stock кінцевий запас • товарні запаси в кінці звітного періоду; finished stock запаси готової продукції; first preferred stock перший випуск привілейованих акцій; fixed capital stock основний капітал • основні засоби; fixed interest stock акції з твердим відсотком; floating stock оборотні акції; foreign stock закордонні акції; founder's stock засновницькі акції; fully paid stock повністю оплачені акції; general stock звичайні акції; gold stock золотий запас; guaranteed stock акції з гарантованою виплатою дивідендів; half stock акції з номінальною вартістю в 50 доларів; high-flying stock акції, які високо котируються на біржі; inactive stock 1. неходовий товар 2. неходові акції; incoming stock товар, що надходить; industrial stock акції промислових компаній; initial stock початковий запас • запас на початку звітного періоду; in-process stock запас напівфабрикатів; intangible capital stock фонди нематеріальних капітальних активів; interprocess stock запаси на цехових складах; investment stock інвестиційні акції; issued stock випущені акції; issued capital stock випущені акції; joint stock акціонерний капітал; line balancing stock міжопераційний запас • резервний запас; listed stock акції, які котируються на біржі; loan stock заставний запас • облігація; low-par stock акції з малим номіналом; management stock директорські акції; mining stock акції гірничновидобувних компаній; monetary stock сума грошей в обігу • запас грошей; nonassessable stock акція, за якою не можна вимагати додаткового платежу; noncumulative stock некумулятивні акції • акції з ненагромадженим дивідендом; noncumulative preferred stock некумулятивні акції; nonparticipating stock акції, які не дають права на виплату додаткових дивідендів; nonparticipating prefered stock привілейовані акції, які не дають права на виплату додаткових дивідендів; nonvoting stock акції без права голосу; no-par stock акція без номіналу; no-par-value stock акція без номіналу; no-par-value capital stock акція без номіналу; opening stock початковий запас; ordinary stock звичайні акції; original stock акції першого випуску • справжні (непідроблені) акції; original-issue stock акції першого випуску; paid-up stock повністю оплачені акції; participating preferred stock привілейовані акції, які дають право на виплату додаткових дивідендів; partly paid stock частково оплачені акції; par value stock акція з номіналом; penny stock дрібні акції; preference (preferred) stock привілейовані акції; preferred ordinary stock привілейовані звичайні акції; quarter stock акції з номінальною вартістю в 25 доларів; redeemable preferred stock привілейовані акції, які можуть бути пред'явлені до погашення; registered stock зареєстровані акції; remnant stock залишковий запас; reserve stock резервний запас; retailers' stock товарно-матеріальні запаси у роздрібній торгівлі; second-rate stock 1. другорядний запас 2. другорядні акції; semiprocessed stock запас напівфабрикатів; speculative stock спекулятивні акції; standard stock основний запас; standard inventory stock стандартний рівень запасів • запас звичайних видів продукції; subscribed stock підписні акції; surplus stock зайвий запас; tangible capital stock фонди матеріальних активів; total stock повний запас; trading stock товарний запас; unissued stock невипущені акції; unlisted stock акції, які не котируються на біржі; unregistered stock нереєстровані акції; unsalable stock залежані товари; unvalued stock акції без номіналу; voting stock акції з правом голосу; withdrawn stock акції, вилучені з обігу; working stock поточний запас; work-in-progress stock запас напівфабрикатів

═════════□═════════

from stock зі складу; in stock в наявності • на складі; out of stock немає в наявності; stocks advanced from... to... курс акцій піднявся з... до...; stock and flow запас і приріст; stocks are down курс акцій знижується; stocks are recovering курс акцій покращується; stocks are rising курс акцій піднімається; stocks are stationary курс акцій стабільний; stock fell several points акції упали на кілька пунктів; stocks have fallen курс акцій упав; stocks have gone up курс акцій підвищився; stocks have slumped 5 points курс акцій впав на 5 пунктів; stock in transit вантаж в дорозі; stock on hand наявний запас; stock on order замовлена продукція; to allot stocks розподіляти/розподілити акції; to be in stock мати в наявності • мати на складі; to be out of stock не мати на складі • не мати в наявності; to carry in stock мати в наявності; to clear the stock розпродавати/розпродати запас; to deplete stocks вичерпувати/вичерпати запаси; to dispose of stocks реалізувати запаси; to float stocks випускати/випустити акції; to have stocks мати запаси; to have in stock мати в наявності • мати на складі; to hold a stock тримати запас товару; to hold in stock тримати товар на складі • тримати товар в наявності; to increase the capital stock збільшувати/збільшити акціонерний капітал; to invest in stock вкладати/вкласти суму в акції; to issue stock випускати/випустити акції; to keep a stock тримати запас товару; to keep goods in stock тримати товар на складі; to order from stock замовляти/замовити зі складу; to pay off stock сплачувати/сплатити акції; to recall stocks вилучати/вилучити акції; to replenish stocks поповнювати/поповнити запаси; to sell from stock продавати/продати зі складу; to split stocks подрібнювати/подрібнити акції; to subscribe for stocks підписуватися/підписатися на акції; to supply from stock постачати/постачити зі складу; to take stock переобліковувати/переоблікувати товари; to unload the stock розпродавати/розпродувати/розпродати запас; to withdraw stocks вилучати/вилучити запаси

stock¹:: inventories; stock² (амер., канад.:: share² (англ., австрал.); stock² — ім. пай, уділ; прикм. пайовий (зах. укр., діас); stock ‡ stocks²(392); stock ‡ securities(391)

▹▹ inventories¹

* * *

АКСІОМАТИЧНИЙ МЕТОД - спосіб побудови теорії, за яким деякі її твердження приймаються за вихідні як аксіоми, а всі інші виводяться з них шляхом міркувань. Логічні правила цих міркувань строго фіксовані. Невелика кількість вихідних термінів залишається невизначеною (хоча можна вважати аксіоми їхніми неявними визначеннями). На основі вихідних термінів шляхом явних визначень виводять усі інші терміни теорії, за допомогою яких формулюються теореми. При такій побудові теорій дотримуються вимог їх несуперечливості, повноти та незалежності аксіом. У розвитку А.м. розрізняють три етапи. Перший характеризується аксіоматичною побудовою силогістики в працях Аристотеля і геометрії в "Началах" Евкліда О. собливістю цього періоду є змістове застосування А.м. На другому етапі (кін. XIX - поч. XX ст.) відбувається перехід до формального розуміння А.м. На третьому, сучасному етапі, А.м. розуміють як спосіб конструювання формалізованих мовних систем, що веде до чіткого розрізнення штучної формалізованої мови і тієї змістової предметної області, яка в ній відображена. А.м. широко застосовують у математиці й математичній логіці, а також у деяких розділах фізики й кібернетики. В науковому пізнанні А.м. використовують як засіб дослідження визначеності та доказовості систем знання, несуперечливості їх, виявлення евристичності певних концептуальних структур.

Білий, Олег Васильович (1948, Київ) - укр. філософ. Закінчив УАД (1973). Докт. філологічних наук (1988). Керівник науково-дослідницької групи Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, перший заст. головного редактора ж. "Політична думка". Фахівець у галузі філософії культури, теорії літератури, естетики, політичної філософії. Автор багатьох статей, розділів колективних монографій, індивідуальних досліджень. Праця Б. "Політологія посткомунізму" була видана укр. і англ. мовами, перевидана у доповненому вигляді у США і рекомендована як посібник для студентів амер. ун-тів.

[br]

Осн. тв.: "Літературно-художня цінність" (1986); "Таємниці "підпільної людини" - художнє слово - буденна свідомість - семіотика в лади" (1991); "Політологія посткомунізму" (1995) та ін.

Леонардо да Вінчі (1452, Вінчі, біля Флоренції - 1519) - італ. художник, вчений, інженер, філософ; одна з центральних постатей Відродження. Л.д.В. - автор художніх творів, у яких щонайглибше постали головні устремління та інтуїції Відродження з його намаганням віднайти автентичне місце людини у світобудові, буттєву рівновагу поміж людським і космічним началами. Художня спадщина Л.д.В. - послідовний вияв у фарбах та лініях провідної філософії Відродження. Крім того, він багато і плідно працював поза межами пластичних мистецтв, у царині інженерно-практичній, безперестанно осмислюючи свою діяльність теоретично, у напрямі, вже гранично наближеному до першооснов новоєвропейської науки, до пізнішого природознавства й наукового експерименту як провідного сюжету в інтелектуальній культурі Нового часу. Власне, сам феномен Л.д.В. - це вже ніби перший розділ у культурі цього часу. Тому особливого значення набувають не лише титанізм особистості Л.д.В., його духовна продуктивність, а й відкрита уже в новітній час песимістична рефлексія в його "записниках", літературно-теоретичних спостереженнях над негативними можливостями - і молодої цивілізації, і людини взагалі. Почасти похмура тональність, яка становить немалу частку і художньої, і літературної спадщини Л.д.В., зумовлена драматичною на той час розосередженістю науково-практичного досвіду (передовсім, у природничих студіях самого Л.д.В.). Окрім того, Л.д.В. спостерігав не лише розквіт італ Р. енесансу, а й перші політичні катастрофи в тодішніх італ. державах, які прискорили згодом і катастрофу самого Ренесансу. Певна асиметричність постаті Л.д.В. як мислителя і художника - творча повнота і воднораз песимістична тональність - зумовили насамкінець у XIX ст. (і далі) свого роду ревізію цієї постаті (передовсім у рос. культур-філософіїтого часу, в "леонардознавстві" Мережковського, Волинського, Флоренського, почасти Лосева), ревізію, що у ній феномен Л.д.В. емблематично постав як уособлення і могутніх "фаустівських" творчих поривів європейського людства, і розмаїтих історичних крутозламів у тих поривах. Втім очевидно, що така інтерпретація далеко не вичерпує духовні масштаби явища Л.д.В.

САМОТНІСТЬ - екзистенційна ситуація людського буття, у межах якої відбувається зовнішнє чи внутрішнє відокремлення людей. С. є результатом колізій комунікації, що породжуються виявленням людини у світі як неповторної особистості. Проблема С. стає надзвичайно актуальною саме в наш час - час деконструкції світоглядних орієнтирів і спроб знайти нові умови для комунікації. У розгорнутому вигляді проблема С. в європейській філософії вперше була поставлена Паскалем, який розглядав С. передусім як факт страждання. На відміну від нього, у творчості Сковороди поняття С. має позитивний сенс, який реалізується у свідомому усамітненні і може привести до нової комунікації та взаємодії зі світом - "сродної праці". Шопенгауер вбачав у С. фатальний результат "волі до життя". Глибокі роздуми про С. людини пронизують творчість Гете, який називає її причиною відокремленість людської особистості від трансцендентного світу. На відміну від нього, Ніцше вважає причиною С. людини її відчуження від власних надлюдських перспектив; з іншого боку, С., на думку мислителя, стає відчуженням людини, що освоює ці перспективи, від інших людей. У XX ст. темаС. порушується в екзистенціалізмі, персоналізмі та комунікативній філософії. Слід розрізняти зовнішню С. і С. внутрішню, або екзистенційну. Перший різновид С. є результатом обставин, що приходять у життя людини іззовні; він є предметом соціально-психологічного дослідження. Внутрішня С., яка є наслідком особистісного розвитку людини, може бути осягнута як психологічними, так і філософськими дослідженнями. Вона породжується відкритим, трансцендуючим характером людського буття і є результатом постійного виходу екзистенції за свої межі. Другою фундаментальною причиною внутрішньої С. є принципова біполярність (бівалентність) людського роду - його розділеність на дві статі - чоловічу та жіночу. Вихід за межі внутрішньої С. можливий лише у внутрішній комунікації, під якою розуміється така комунікація, що торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Внутрішня С. людини виявляється й долається у трьох фундаментальних екзистенційно-особистісних вимірах: буденному, граничному та метаграничному бутті. У буденному бутті людини, фундаментальною ознакою якого є безособовість, що породжує буттєву монотонність-як-перебування, внутрішня С. переживається як нудьга, яка частково знімається й відроджується знову у феноменах турботи та святковості. У граничному бутті людини, яке є запереченням буденності через наростання вольового начала на шляху його заглиблення у творчість та владу, буденна С. стає граничною С. і виявляється у таких екзистенційних ситуаціях, як туга, закоханість, жах, відчай. У метаграничному бутті, що є виходом за межі маніпуляції та об'єктивації буденного і граничного буття у простір актуалізації особистості, С. втрачає свій фатальний характер і стає новою реальністю - усамітненням як вільно обраною С. Вихід за межі С. у метаграничному бутті людини можливий через феномени толерантності й любові, що знаменують собою вищі прояви внутрішньої комунікації.

Спіноза, Бенедикт (Барух) (1632, Амстердам - 1677) - нідерл. філософ-пантеїст. Походив із родини купця, продовжив справу батька після його смерті В. наслідок розходження з релігією С. було вигнано з євр. общини Амстердама по звинуваченню в атеїзмі, після чого він жив у с. Регенсбург (поблизу Гааги), в яку переселився біля 1670 р., а на життя заробляв шліфуванням лінз. Його вчення - критична переробка філософії Декарта і розбудова нової системи поглядів. У Декарта фізика і метафізика відокремлені - перша має матеріалістичний характер, друга - ідеалістичний. С. об'єднує їх через об'єднання природи і Бога, внаслідок чого останній - носій не лише мислення, а й тілесності, а всі предмети природи, хоча і різною мірою, живі, одушевлені. Головне поняття, що поєднує Бога і природу, - субстанція. Бог, або субстанція, що складається з безлічі атрибутів (невід'ємних властивостей), з яких кожний виражає вічну і безконечну сутність, існує необхідно - це вихідна теза С. З цих атрибутів ми знаємо два - протяжність і мислення. Висунення саме їх пояснюється розвитком механіки і математики, зростанням ролі наукового пізнання на той час. Бог і природа єдині, але не тотожні: Бог - це іманентна, внутрішня, а не трансцендентна причина всіх речей. Все знаходиться в Богові і в ньому рухається. Природа - це "всі речі", або "все", а субстанція - єдність і необхідність існування в ній. Атрибути Бога - одночасно і атрибути природи. Вони були виділені ще Декартом як властивості двох незалежних субстанцій - тілесної і мислячої. Згідно зі С., існує тільки одна субстанція, бо він, на відміну від Декарта, дуаліста, - моніст. У дійсності не існує нічого випадкового, а лише єдине і необхідне, які складають дві головні риси субстанції. Вони ж є підставами для систематичного впорядкування знання, бо дозволяють дедуктивним шляхом вивести всю систему світу. Такий шлях наявний в математиці, і С. переносить "геометричний метод" в філософію, яким викладає головні свої твори Ц. им пояснюється та обставина, що С. свідомо розробив величну систему задовго до "героїчної епохи філософії в Німеччині" (Маркс), коли мислителі почали будувати подібні системи. Метою С. було - осягнути загальний природний порядок, частину котрого становить людина. Стисло його закони викладені в "Короткому трактаті про Бога, людину та її щастя" (1658 - 1660), розгорнуто - в п'яти розділах головного твору "Етика" (1677), самі назви яких являють її зміст: про Бога; про природу і походження душі; про походження і природу афектів (пристрастей); про людське рабство, або про силу афектів; про могутність розуму, або про людську свободу. В цілому це - метафізика, антропологія і теорія пізнання, остання як засіб для досягнення щастя людини. Звільнення від афектів передбачає свободу думки і слова, а також сприятливий для цього суспільний лад. їм суперечили офіційна релігія і соціально-політичні відносини, які вона обслуговувала. Вони обидві виключали або обмежували свободу мислення. Звідси критика Біблії і тяжіння С. до республіканського суспільного ладу. Релігію, засновану на канонічному тлумаченні "Святого Письма", він називав марновірством і наголошував: між релігією і марновірством існує та головна відмінність, що перша своєю підставою має мудрість, а друге - неосвіченість (невігластво). Тому вчення С. філософсько-релігійне. Бейль визначав його як систему атеїзму; вона і є такою, порівняно з ортодоксальною релігією, але не сама по собі. С. доводив, що з найвищого роду пізнання - інтелектуальної інтуїції - необхідно виникає пізнавальна любов до Бога, яка є найвище благо. Багатогранністю системи С. пояснюється її вплив на подальшу історію думки, особливо на нім. мислителів від Лессинга до Фоєрбаха. Перший навіть вважав, що немає ніякої філософії поза філософією С., а останній називав його Моїсеєм новітніх свободних мислителів. Вплив ішов саме через ідеї про єдність усього існуючого. С. так і сприймали: "все - єдине" (Лессинг); "Бог і матерія єдині", "Бог це - все у всьому" (Едельман); "все, що є, єдине, і більше нічого немає" (Ліхтенберг); єдині мислення, відчуття і матерія (Гердер); Гете знайшов у С. самого себе і водночас найкращу опору для себе. Показовою стала "суперечка про пантеїзм" С. наприкін. XVIII ст. в Німеччині, в якій взяли участь і виявили себе прибічниками або супротивниками культурні діячі різних напрямів. Од того часу і до сьогодення ця суперечка не згасає вже не тільки в Німеччині. Складна структура вчення С. робить її привабливою для багатьох течій думки - релігійних і атеїстичних, матеріалістичних та ідеалістичних. Всі вони прагнуть використати його у своїх інтересах.

[br]

Осн. тв.: "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя" (1660); "Богословсько-політичний трактат" (1670); "Етика" (1677).

Фарабі, Абу Наср Мухаммед Ібн Тархан, ал- (870, Фараб на Сирдар'ї - 950) - середньоазійський і арабомовний вчений-епциклопедист, математик, астроном, лікар, філософ. Ф. - глибокий знавець спадщини Аристотеля, автор численних коментарів до його філософських та природничонаукових творів, сучасники називали його "Другим великим учителем" або "Аристотелем Сходу". Навчався в Бухарі і Самарканді, жив у Багдаді (тодішньому центрі Арабського Халіфату), останні роки життя провів у Каїрі, Алеппо, Дамаску. Багато подорожував. Знав 70 мов. Спадщина Ф. налічує близько 130 різноманітних трактатів з логіки, математики, медицини, астрономії, теорії музики, юриспруденції, філософії. Він вивчав і порівнював політику, психологію, етику, естетику, природознавство. Вчення Ф. охоплює майже всі філософські проблеми епохи раннього Середньовіччя: матерія і її форми, буття і його категорії, властивості органічного і неорганічного світу, форми і ступені пізнання. Подібно до більшості мислителів Середньовіччя Ф. сприймав Бога як першопричину буття, проте визнавав зовнішній світ таким, що існує самостійно і незалежно від надприродних сил. Матеріальний світ, на думку Ф., складається з шести природних тіл (прості елементи, мінерали, рослини, тварини, люди та небесні тіла). Світ пізнаваний, джерела пізнання - органи чуття, інтелект та умовивід. Перші два дають знання безпосереднє, а за допомогою останнього пізнається суть речей. У трактаті "Про класифікацію наук" Ф. усі відомі йому науки розподілив на п'ять розділів: науки про мову, логіка, математика, фізика і метафізика, суспільні науки. Основу логіки Ф. становлять закони та форми аристотелівського "Органону" О. дним із дискусійних моментів в історико-філософській науці є питання про те, чи володів Ф. самостійним і оригінальним мисленням, чи виступав як компілятор, роль якого зводилася до перекладу, уточнень і пояснень спадщини Платона і Аристотеля. На сьогодні його коментування визнане формою особливого вираження творчої думки. З іншого боку, позиція коментування обумовлена розумінням Ф. процесу становлення і розвитку філософської думки. Ф. - перший філософ середньовічного Близького Сходу, який включив у свою систему розгляд питань суспільного життя. "Трактат про погляди жителів доброчесного міста" (948) - один із останніх зрілих творів Ф. "Доброчесне місто" очолює філософ С. успільство, держава - це той же людський організм. За Ф., "Доброчесне місто" подібне до здорового тіла, всі органи якого допомагають один одному з метою збереження життя живої істоти. Вплив ідей Ф. на європейську науку можна порівняти із впливом Ібн Сіни (Авіценни) та Ібн Руиїда.

[br]

Осн. тв.: "Геми мудрості"; "Про класифікацію наук"; "Велика книга про музику"; "Трактат про погляди жителів доброчесного міста"; "Філософія Платона та її частини"; "Сутність законів Платона"; "Філософія Аристотеля"; "Промету Аристотеля в "Метафізиці"; "Діалектика"; "Софістика"; "Риторика"; "Про трактат великого Зенона з вищої науки" та ін.

Фіхте, Йоган Готліб (1762, Раменау - 1814) - нім. філософ, суспільний діяч Н. авчався в ун-тах Ієни і Ляйпцига (1780 - 1790). Творчість Ф. поділяється на два періоди - до 1800 р. і після цього року. В перший період він створив систему суб'єктивного ідеалізму, викладену в "Основах загального науковчення" (1794). Вихідним поняттям філософії Ф. є суб'єкт, "Я". Кантівську річ у собі він відкидає, тому об'єкт, "не-Я", намагається вивести з "Я". Останнє стає суперечливим поєднанням багатьох протилежностей - як причина і наслідок, субстанція і акциденція, взаємодія і незалежна діяльність, а в цілому і саме "Я" також містить у собі свою протилежність - "не-Я". Відносно "Я" і "не-Я" Ф. формулює основний закон свого вчення: без суб'єкта немає об'єкта; без об'єкта немає суб'єкта. Головна проблема у Ф. така: чому об'єкт, породжуваний суб'єктом, протистоїть останньому як щось незалежне? Це відбувається завдяки продуктивній уяві. Саме вона - основна пізнавальна здатність - творить об'єкт, але діє несвідомо, тому останній і здається суб'єкту незалежним від нього. Виникає завдання подолати цю видимість, довести тотожність "Я" і "не-Я". Ф. підходить до цього через поєднання перелічених протилежностей, котре стає у нього постійним способом, або прийомом, мислення, що він його назвав синтетичним прийомом або методом; завдяки цьому Ф. зробив значний внесок в теорію діалектики. Розроблене таким чином поняття суб'єкта як носія активного, творчого начала робить науковчення Ф. і загальною теорією діяльності, головним принципом якої є "діло - дія" (Tathandlung). Положення цієї теорії він застосував до більш конкретних розділів свого вчення: антропології, філософії історії та ін. В них він розкриває свою вимогу: "Діяти! Діяти! - ось наше призначення" Л. юдина від природи лінива й інертна на взірець матерії, з якої вона походить Л. інощі - виток усіх пороків. Якомога більше насолоджуватися і якомога менше давати - це і є завдання зіпсованої натури. Немає для людини спасіння доти, доки ця природна схильність не буде подолана і людина не знайде в діяльності радощів і насолод. Тому призначення людини Ф. вбачав у творенні культури - навичок для підкорення природи і для вдосконалення суспільних стосунків, підвищення гуманності. Ідеал усього історичного розвитку - свобода, побудова суспільного життя як морально-художнього цілого. Вирішальним фактором, здатним на це, він вважав розум З. відси випливала і роль вчених: вони повинні бути носіями найвищої моральності і гуманності, сприяти їх поглибленню і поширенню серед людей. Консолідацію зусиль громадян для досягнення такого ідеалу здійснює держава, котра історично минуща: кінцева мета її - зробити себе зайвою. Ф. не займався спеціальним дослідженням природи, але приділяв багато уваги аналізу суспільної історії, вага якої зростала з часом. Одним із чинників усього була боротьба з наполеонівською навалою, в якій він брав участь своїми науковими творами, лекціями тощо. Наслідком стало поступове послаблення його суб'єктивно-ідеалістичної позиції. В теоретичній сфері тут позначилися нерозв'язні суперечності його науковчення - неможливість логікою думки усунути речі в собі і взагалі об'єктивний світ. Тому пізній Ф. переосмислив свій світогляд, і його система переросла у пантеїзм релігійно-моральнісного типу.

[br]

Осн. тв.: "Про поняття науковчення або так званої філософії" (1794); "Основи загального науковчення" (1794); "Про призначення вченого" (1794); "Призначення людини" (1800); "Основні риси сучасної епохи" (1805); "Промови до німецької нації" (1808).